Дорогі батьки!

Пам’ятайте, що ви самі запросили мене у свою сім’ю. Навчіть мене мистецтва стати і бути людиною.

У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені: що, коли, чому кожен із нас у ньому має робити.

Мої руки маленькі – не очікуйте від мене досконалості.

Мої почуття ще недозрілі – прошу, будьте чутливими до моїх потреб.

Щоб розвиватися, мені потрібне ваше заохочення.

Дайте мені трохи самостійності, дозвольте робити помилки. Бо інакше я не навчусь приймати рішення, коли подорослішаю.

Прошу не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй неспроможності виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

Я вчуся від вас всього: слів, інтонацій голосу, манери рухатися… Бо в мене вони зовсім інакші. Навчіть мене кращого.

ПАМ’ЯТАЙТЕ!

Ми разом невипадково: ми маємо допомагати один одному в цьому безмежному світі.

Я хочу відчувати вашу любов. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які заважатимуть мені робити самостійні кроки.

ЛЮБІ МОЇ! Я ВАС ДУЖЕ-ДУЖЕ ЛЮБЛЮ!

Ваш син

Наталія Савіцька, психолог-логопед, ГО «Сім’я і Життя»